Зникає цілий стиль – епістолярний.

 Його емейл не може замінить.

 Чи то він за гріхи якісь покараний,

 Чи то йому в минулому лиш жить?

 

 Бо як листів чекали всі закохані!

 Поштарку виглядали раз у раз.

 Молитвами намолені-напрохані,

 Слова ті рятували повсякчас.

 

 Тепер же у всесвітню павутину

 Так лячно відпускати щирість душ.

 Бо там же і незатишно, і зимно,

 А душу не одягнеш у кунтуш.

 

 А то, було, візьмеш того конверта,

 І наче хто тебе озолотив.

 Відкриєш – і слова такі відверті

 Поллються просто в серце. Диво з див!

 

Читаєш – перечитуєш – зітхаєш -

 Відписуєш – закреслюєш ізнов -

 Хвилюєшся – очікуєш – кохаєш,

 Плекаєш і несеш свою любов.

 

 Ну а тепер… Нема того чекання.

 Натис на кнопку – відповідь отут.

 І якось так, як виростає камінь,

 Так холод заповзає, наче спрут.

 

 …Папір вбере отой конвертик-свиту,

 Сховає запах слів, і нот, і рук.

 Напише лист маестро композитор,

 Зашифрувавши свого серця стук.

Сучасна літературна Золочівщина

 (уроки літератури рідного краю)

 

Леся Василівна Сидорович, учитель української мови та літератури Тростянецької ЗОШ І-ІІ 

Журнал «Дзвін», №1  2012 р.
Надруковано такі поезії Лесі Сидорович:
 «Наречена-яблуня»,
 «Філософія весни»,
«Вже сімдесятий раз»,
 «Яка різниця – склянка чи стакан?»,
«Скажи, що в серці є твоїм?»,
«Від любові не ховають гори»,
 «Я – яблуко з зернятками думок»,
«Можна птахом не бути й літати»,
«В мені зацвів маленький вузлик болю»,
 «Я відцвіла тобою, мов туман»,
«Я не знаю, чому»,
«І буйство трав, і запахів бенкет»,
«Яблуня»,
 «Почався дощ»,
«І босі яблука летіли у траву»,
«Ти на мене чекав, мій старенький замислений Львове».

Незалежний літературно-художній альманах "Litium", №7, 2012 р.

ОСІНЬ   (Акровірш Ользі Кіс)

 Оксамитова розкіш золотих білокорих беріз.

 Ледь підсинене небо не поміститься в обрію рамки.

 осЬ листок невагомо на мить у повітрі завис.

 Глянь – летить до землі із граційністю діви-панянки.

 А довкола – краса, що сховається сам Ермітаж.

 Вільний вхід для усіх, хто відкрив для прекрасного очі.

 Онде – пані Калина, а тут серед гілля – вітраж.

 Лиш сухі бадилини стоять, мов оті поторочі…

 О, не гасни! Погрій ще нас, осінь, жаданим теплом!

 Дайте дрібочку часу, щоб душею усе роздивитись.

 сИпле листом на землю. Пахтить, висихає зело.

 Манить сонце здаля, та уже не нагадує літо.

 тИхо-тихо згасає потроху і меншає, меншає день.

 Розсипає під ноги карбовані злоті – листочки.

 І так хочеться чути ще птахів, і сміху, пісень!

 Відчинити вікно – і вслухатись в дзвінкі голосочки.

 Найпрекрасніша осінь – це та, що горить за вікном.

 А найкращі моменти – це ті, що у серці не гаснуть.

 Коли станеш мудрішим - благатимеш кожну ти мить

 І радітимеш світло, як серце чомусь защемить.

 Схаменися, людино! Життя це, як завжди, прекрасне!

Леся Сидорович

 

Незалежний літературно-художній альманах "lira" №1, 2011 р./
 "Сила слова".  Акровірш (Святослав Максимчук)

Скажи словечко – я тебе побачу.
 Відкрий уста – і маску забери.
 Якщо попросиш – все тобі пробачу,
 Та тільки щиро, щиро говори.
 Осанна всім словам у рідній мові.
 Святиться хай земля моя повік!
 Людська душа відроджується в слові,
 А заздрість тоне у глибинах рік.
 Візьми мене, о мовонько, до себе!
 Молитву словом, серцем шепочу…
 А всі скарби твої - моя потреба.
 Колись зберу їх, бо щоденно вчу.
 Слова, слова! Ви додавали сили.
 вИ забирали горе і печаль,
 Манили, у серцях вогонь палили,
 Чекали дива і творили жаль.
 У кожного своє вагоме слово.
 Кажи його – і не зів’яне мова.

Леся Сидорович

«Свою Україну любіть», літературно-художній альманах. №1, 2011

 

Терпіли довго. Мовчки біль ковтали.

Кінця чекали всіх цих лихоліть.

Ви нас приспали... Так, ми довго спали.

Тепер тремтіть же, бо народ стоїть.

 

Він вийшов на дороги, на майдани.

Нема прокльонів, злоби чи хули.

Ваш час минув. Тепер наш час настане!

Народ є завжди, ви ж лише були.

 

Царю – цареве, а народу -- волю.

Ви на коліна більше нас не гніть.

Земля моя зазнала досить болю.

Це влада гине, а народ стоїть.

 

Вже світ цілий побачив нашу силу,

Піднялась Україна як один.

За кращу долю для доньки чи сина,

За щастя всіх майбутніх поколінь.

 

Заграва на Вкраїні запалала –

Оранжевих знамен святий огонь.

Це мирна сила, це вогненна лава,

Яку не спинить «Беркут» чи ОМОН.

 

Хвала тобі, мільйоноликий Київ,

За хліб і сіль, і за тепло душі.

За те, що Захід й Схід ви обігріли

Без фальші, без облуди і без лжі.

 

Вітай же нас, о Україно-мати!

Це твої діти вийшли на Майдан.

І нас багато, нас не подолати,

Міцним, непереборним став наш стан.

 

…Душа палає. Серце прагне зміни.

І час минув рубіж тисячоліть.

Система влади вже потроху гине.

Вони здаються… А народ стоїть!

Леся Сидорович